Сьогодні можна не перейматися проблемами прання. Все, що нам слід зробити, — визначитися із пральним порошком і навчитися сортувати білизну з урахуванням її кольору і типу тканини. Все інше зробить за нас наша пральна машина. Безперечно, так було не завжди. Перш ніж з’явилися автоматичні пральні машини людство прало руками або у пральних машинах активаторного типу. Останні, за мірками того часу, робили процес прання, полоскання і навіть віджимання білизни значно простішим, але хочеш, не хочеш вимагали участі людини. За часів наших бабусь та прабабусь розраховувати у цій справі доводилося виключно на власні сили, пральну дошку і праник, спеціальний дерев’яний валок з ручкою для вибивання білизни під час прання.

З кожним днем наше життя стає все більш комфортним завдяки появі нових, все більш ефективних технологій, миючих засобів і пристроїв. Але колись прання було однією з найбільш трудомістких робіт і тривало не один і навіть не два дні.

Наприклад, голландці у 1000-ні роки замочували білизну у лужному розчині і кислому молоці аж на 8 тижнів і вважалися експертами в питаннях прання.

В Середньовічній Англії в епоху Єлизавети І заможні англійці не поспішали прати свої речі і робили це не частіше одного разу в кілька місяців. Маючи великий гардероб, вони могли собі це дозволити. Коли збиралося багато брудної білизни, влаштовували так зване «Велике прання», на яке запрошували найманих прачок, і яке ставало цілою подією. Верстви населення з набагато меншими статками робили все власноруч, але ж ненабагато частіше ніж їхні багаті одноплемінники. Оскільки прання вимагало багато часу, вони не мали змоги влаштовувати його часто через завантаженість іншими повсякденними справами.

У ті часи чисту воду набирали з ручаїв та водойм і зберігали в цистернах. Оскільки для прання потрібна велика кількість води, куди простіше було прати біля води: на березі моря, ріки, ставка. Деякі речі достатньо було прополоскати у воді, інші мали плями і сліди від поту, і з ними роботи було набагато більше. Спочатку такий одяг кип’ятили у воді, щоб видалити масні плями і бруд, який глибоко в’ївся в тканину. Доки білизна була теплою її вибивали. Якщо у такий спосіб плями не вдавалося видалити, використовували луг, соду, галун, оцет або лимонну кислоту, а потім полоскали у чистій воді. Плями обробляли вдома перш ніж нести білизну до річки. Найважливішими компонентами доброго лугу були попіл і сеча. За допомогою такого розчину прекрасно видаляли масні плями і відбілювали білу білизну. Сушили білизну на сонці, вивішували на білизняній мотузці або розкладали на спеціальних газонах. Сонячні промінні і кисень, який виділяла трава, слугували природнім відбілювачем. Літом білизну залишали на траві до чотирьох тижнів, і вона ставала сліпучо білою. Час від часу її збризкували водою з невеликою кількістю лужного розчину, щоб не пересихала. Інший спосіб, який застосовували виключно на вовні та шовку, — випарювали змочену білизну над парами сірки. При її згорянні утворювався отруйний газ, діоксин сірки, тому процес випарювання проводили у спеціальних камерах.

Наприкінці 16-го та протягом 17-го сторіччя людство вчилося варити мило з тваринного жиру, гліцерину та жирових кислот.

У Вікторіанську епоху в 18-ом та на початку 19-го сторіччя одяг почали шити з вовни та шовку. Він мав накладні комірки та знімні манжети. З’явилася натільна білизна, яку надягали під одяг, захищаючи її у такий спосіб від поту. Завдяки таким дизайнерським рішенням достатньо довго можна було прати лише спідню білизну, комірки та манжети.

Може здаватися дивним, але принципи прання в різні часи та в різних куточках планети ненабагато відрізнялися один від одного. Шляхом спроб та помилок знаходилися нові рішення, винаходилися все більш досконалі машини.